| Секція журналістики та інформації |
|
Автор: Марта Приріз, студент Львівського державного університету безпеки життєдіяльності Науковий керівник: Логвиненко Вікторія Михайлівна, к.філос.н., доцент кафедри гуманітарних та соціальних дисциплін Львівського державного університету безпеки життєдіяльності ПРОБЛЕМА «МАКДОЛЬНАДИЗАЦІЇ» УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Якщо уважно придивитись, то нас оточує багато речей, що не мають жодного відношення до нашої культури. Це як чужорідні частинки, яким вдалось прижитись у новому середовищі. Серед них особливо помітними є мережа «McDonald's» (найбільша в світі мережа закладів швидкого харчування) та продукція «The Coca-Cola Company» (зокрема безалкогольні газовані напої «Coca-Cola», «Sprite», «Fanta»). Їх можна віднести до явних символів глобалізації та насадження американського способу життя. Термін «глобалізація» позначає перетворення певного явища на світове та загально важливе. За іншим визначенням глобалізація – це розширення, поглиблення та прискорення взаємозв’язків у світовому просторі в усіх аспектах сучасного людського життя. Вона передбачає зближення культур різних народів (фактично стирання їх відмінностей), стандартизацію законодавства, міграцію в масштабах планети людських та виробничих ресурсів. Глобалізація являється систематичним явищем та охоплює усі сфери життя суспільств, тобто є своєрідним засобом управління, розвитку, перетворення суспільств світу. З перших років незалежності Україна відчула на собі вплив глобалізації: її економіка та суспільна сфера стали відкритими для всього світу. Покращені зв`язки з іншими державами допомогли світовим науковим, літературним, культурним надбанням частково інтегруватись на територію нашої держави. Твори культового кінематографа, зарубіжна література та музика невпинним потоком захоплювали прилавки та місця у серцях українців. А ще недавно такі дорогі речі як автомобілі, комп`ютери, інтернет стали невід`ємними та загальнодоступними. Окрім цього відбувся значний прорив у інформаційній сфері: тепер інформація поширювалась відразу після тієї чи іншої події. Це сформувало свободу слова, а також можливість більш успішного трудового та навчального процесу для громадян України. Але продукти американського суспільства поширились на теренах України занадто завзято. Мережа «McDonald's», як і «The Coca-Cola Company» є продуктами американського суспільства, які, інтегруючись у інші суспільства, породжують явище глобалізації. Відбувається процес злиття національної та американської культури та утворення синтезу цих обох культур на території не англомовних країн. Продукція «McDonald's» активно експортується в інші країни, причому кількість нових відділень за рубежем набагато більша, ніж у США. Більшу частину прибутку вони отримують за рахунок саме цих іноземних відділень. Зокрема в Україні було відкрито перше відділення «McDonald's» у травні 1997 року. За час його існування в Україні в інвестування мережі було витрачено аж 100 млн. доларів. Негативної сторони у питанні поширення відділень «McDonald's», очевидно, не було б, коли б не одне, проте суттєве «але»: структура «McDonald's» зберігає свій американський фундамент та свої американські корені. Тобто залишається стійкою по відношенню до національної культури, не розчиняється у ній, а навпаки сприяє розщепленню національної культури у так званій «макдольнадизації». Цим терміном позначають гомогенізацію культур, що здійснюється транснаціональними корпораціями з метою американізації чи європеїзації інших суспільств. До «макдольнадизації», окрім мереж «McDonald's» можна віднести: вже згадану «The Coca-Cola Company», відділення іноземних банків на території чужих держав, показ телепередач, поширення газетних видань іншої культури як основну масу, що призводить до пригноблення національних інформаційних здобутків. Синтез макдольнадизованих похідних з елементами національної культури сприяє стиранню національних відмінностей та формулює комфорт людини у межах усієї планети (Незалежно від того дома ви чи на іншому кінці материка відчуття комфорту має вас «переслідувати» - повсюди мають зустрічатись знайомі вам бренди та мережі закладів швидкого харчування. Мережі «McDonald's» досягли у цьому прагненні чи не найбільшого успіху – їхні відділення зустрічаються практично всюди…) Подальше поширення американізованої продукції, лозунгів та способу життя спричинить великі проблеми у національній свідомості. Суто українські цінності витіснятимуться американськими. З часом це призведе до суттєвого зниження усвідомлення своєї національної причетності, а перетворення світу на «світове селище» лише заради відчуття комфорту будь-де та будь-коли спричинить масові проблеми, на вирішення яких потребуватимуться, знову ж таки, людські та інформаційні ресурси. Проте наша держава ще є досить молодою. Втягуючись у процес глобалізації, у нас збільшуються шанси скористатись її перевагами. З іншого боку – Україна стає більш відкритою до нових загроз, подолання яких поки не може бути гарантовано. Ми не можемо абсолютно відкидати ідеї глобалізації, бо від цього втратимо значні інформаційні ресурси та час. Регулювання введення «макдональдизації» має контролюватись на державному рівні. Література: 1. Воронкова В.Г. Філософія: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. 2. Згуровський О. Війни глобалізації // Дзеркало тижня. – 2006. - №37. 3. Рева Г.В., Врублевський В.К., Ксьонзенко В.П., Мариніч І.В. Український соціум: загрози екстремальних ситуацій: Монографія / За ред. проф. В.К. Врублевського. – К.: Інформаційно-видавничий центр «Інтелект», 2003. 4. Глобалізація. – Режим доступу: http//uk.wikipedia.org/wiki 5. МсDonald`s. – Режим доступу: http//uk.wikipedia.org/wiki Автор: Наталія Критович, студент IV курсу Львівського університету бізнесу та права Науковий керівник: Фінклер Юрій Едуардович, д. філол. н., професор Галицького інституту ім. В. Чорновола НаУКМА СВОБОДА СЛОВА: ЮРИДИЧНИЙ ТА ЕТИЧНИЙ АСПЕКТИ Свобода слова - право людини вільно висловлювати свої думки – розглядається прихильниками лібералізму як одна з найважливіших громадянських свобод. В теперішній час охоплює свободу оприлюднення власних поглядів як в усній, так і в письмовій формі (свобода мас-медіа); меншою мірою стосується політичної агітації, соціальної та комерційної реклами. Ідеологія лібералізму ставить цензуру або будь-яку іншу форму примусу до висловлення поглядів або відмови від них поза законом [7]. Свобода слова – одне з найголовніших надбань людства. Свободу слова в Україні захищають понад 100 нормативно-правових документів: укази Президента, постанови Кабміну, Закони («Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації в Україні», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» тощо). Свобода слова виписана в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (ст. 19), «Конвенція про захист прав людини і основних свобод» (ст. 10) і Конституція України (ст. 34), в якій стверджується: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір; здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя» [6]. Із свободою слова тісно пов’язаний термін «дифамація». Дифамація (лат. diffamo - порочу, ганьблю) - це поширення відомостей, які порочать, ганьблять особу: як тих, що не відповідають дійсності, так і тих, що відповідають дійсності; як тих, що виражені в прийнятній формі, так і тих, що виражені в неприйнятній формі (образа); як тих, що поширені ненавмисно або особою, яка не знала, що поширює неправдиві відомості, так і тих, що навмисно поширюються із заздалегідь неправдивим змістом (наклеп) [2]. Для цих понять Кримінальним кодексом було передбачено відповідні статті, проте в новому варіанті ККУ, який було ухвалено у 2001 році, ці поняття декриміналізували та перенесли під юрисдикцію Цивільного кодексу України. Важливими критеріями у розгляді судових справ про дифамацію є публічність людини, її посада та причетність до державних структур. Коло структур, яким будуть відмовляти у розгляді справ про дифамацію, у майбутньому, найімовірніше, буде збільшуватись. Журналісти, застосовуючи дифамацію у своїх матеріалах, затверджують себе у ролі «сторожових псів демократії». Піддавши критиці роботу державних органів, органів влади чи інших осіб, статус яких визначається як публічний, вони тим самим стимулюють їх до сумліннішої праці, нівелюють почуття безкарності у посадовців. Єдина умова – критика має бути обґрунтована фактами і висловлена у прийнятній формі, тобто без персональних образ, нецензурних слів тощо. Етика і право мають чимало спільного, проте багато в чому різняться між собою. І етика, і право регулюють поведінку як окремої людини, так і великих спільнот, однак роблять це по-різному. Якщо право включає в себе писані закони і примус, які передбачають покарання у випадку порушення норм права, то етика ґрунтується переважно на неписаних нормах, які вироблялися в процесі накопичення досвіду. Якщо в правовому полі виконання законів забезпечують спеціальні державні інституції, то в етиці примус має моральний характер, і найсильнішим є не позбавлення волі, а моральний осуд. Етичні норми відрізняються від правових ще й тим, що кожен представник професії повинен розуміти, чи дотримується він моральних засад у своїй роботі, тобто чи сповідує етичні норми, незалежно від зовнішніх чинників. Що ж стосується професії журналіста, то йому дозволено втручатись в життя інших осіб (за наявності суспільної потреби), він оцінює роботу окремих людей, висвітлює суспільно значущі проблеми. Та попри права, у нього є певні обов’язки. І одним з найголовніших є чесність, вимога говорити правду, відсутність права на брехню. Журналістська етика – це не обов’язково кодекси чи інші закріплені на папері правила. Насамперед це внутрішні переконання тих, хто займається журналістикою, їхнє розуміння того, що можна і чого не можна робити. Причому журналісти мають враховувати не тільки і не стільки свої особисті або корпоративні інтереси, а передусім інтереси суспільства загалом та окремих соціальних груп зокрема. Неабияку роль відіграє суспільна реакція на ті чи інші журналістські матеріали. Таким чином соціум безпосередньо впливає на формування етичних норм у його членів, зокрема й у журналістів. Для кожної людини існують власні моральні норми, власні межі прийнятного чи неприйнятного в поведінці та професійній етиці [5, с. 16-17]. В Україні схвалений Етичний кодекс українського журналіста, який складається з 18 пунктів. В преамбулі цього документа зазначено: «…здійснення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань накладає особливі обов'язки і відповідальність та не повинно порушувати права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану суспільства, а також інших громадських, політичних, економічних, соціальних, духовних, екологічних прав і свобод людини; журналістській діяльності право на свободу інформації, на свободу думки і слова може вступати в протиріччя з правом на повагу особистого життя. Здійснення першого права на шкоду останньому є недопустимим» [3]. Як зазначає В. Здоровега, «…правдивість, об’єктивність – найсуттєвіший принцип журналістики. Та від проголошення цієї засади демократичної журналістики до її реалізації – дистанція досить велика. Щоб бути правдивою, журналістиці потрібні певні об’єктивні передумови: політичні, економічні, правові. Вони вивчаються, аналізуються у процесі розгляду місця і ролі ЗМІ у політичній структурі суспільства, їх функцій і принципів» [4, с. 53]. Наше суспільство й досі сприймає журналістів як прислужників відповідних соціальних груп, партій. Це виявляється не тільки в тому, що влада, навіть демократично обрана, хоче бачити у журналістах покірливих підручних, але й у тому, що партії, навіть ті, які сповідують демократичні принципи, намагаються керувати загальнополітичною пресою. Все це зумовлене небажанням сприймати демократію, яка органічно передбачає інакомислення і плюралізм, із визнання законності суперечності між різними частинами суспільства як рівноправних партнерів, здатних продуктивно взаємодіяти. А це означає добру поінформованість, культуру полеміки, зокрема у мас-медіа. Об’єктивною передумовою наближеної до реальності картини життя в журналістиці є свобода, економічна, політична, моральна можливість реалізації права людини на інформацію. «Журналісти повинні бути вільними від зобов’язань перед будь-чиїми інтересами, окрім права громадськості знати правду» – так у своїй статті пише Наталія Балюк, і додає, що ця залежність може бути від влади, і від тих, хто перебуває на утриманні політично-фінансових кіл [1]. Взаємодія з владними структурами відіграє неабияку роль у діяльності журналіста. Журналістика має бути в конструктивній опозиції до влади. Це є аксіомою. Мас-медіа мають критично розглядати діяльність будь-якого державного органу, будь-якої урядової структури. Дифірамби владі не мають нічого спільного з нормальною журналістикою [5, с. 134]. В українській журналістиці, на жаль, доволі часто застосовуються різні маніпулятивні технології. Це є брутальним порушенням етичних норм професійної журналістики та інтересів аудиторії. Професія журналіста є соціально відповідальною, тобто журналіст відповідає за своє слово насамперед перед аудиторією, адже він ретельно впливає на зміни в суспільних настроях і на життя суспільства. Література: 1. Балюк Н. «Цепні пси демократії» не повинні їсти з рук влади [Електронний ресурс ] / Наталя Балюк // Високий Замок. – 2002. – №132-133. – Режим доступу: http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=9109 2. Гусак Д. Дифамація у ЗМІ. – Режим доступу: http://copyred.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=46:2010-03-12-10-30-22&catid=1:latest-news&Itemid=50 3. Етичний кодекс журналіста від НЕК: статус журналіста є несумісним з посадами в керівних органах політичних партій // Телекритика. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/news/2010-05-05/52777 4. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – Вид. 3-тє. – Львів: ПАІС, 2008. – 276 с. 5. Іванов В., Сердюк В. Журналістська етика. – К.: Вища школа, 2006. – 231 с. 6. Конституція України. Ст. 34. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM 7. Свобода слова // Вікіпедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Свобода_слова Автор: Людмила Кудла, студент ІV курсу Львівського університету бізнесу та права Науковий керівник: Бренько Борис Семенович, к.і.н., доцент Львівського університету бізнесу та права ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ З настанням ХХІ ст. практично в усіх розвинутих країнах світу відбуваються процеси реформування освіти, що проявляється зокрема в модернізації її змісту, реформах управлінського сектора, переструктуризації самої освітньої системи. Сьогодні людство постало перед фактом, що знання оновлюються навіть швидше, ніж відбувається зміна поколінь. Це зумовлює необхідність суттєвих змін у самій освіті. Тому перед нею виникло складне двоєдине завдання: вона повинна осучаснюватися на основі новітніх технологій через широке впровадження у навчально-виховний процес інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), а також формувати в молоді риси, необхідні для успішної самореалізації в інформаційному суспільстві після завершення навчання в школі чи університеті [2]. За своїм змістом, формами і методами освіта не є незмінним, усталеним феноменом, адже вона весь час реагує на нові цивілізаційні виклики, суспільні реалії, враховує тенденції, перспективи розвитку людства, національного буття народу. Однак оновлення навчально-виховної практики часто відстає від темпів цивілізаційного розвитку, соціальних вимог до неї. Саме цей феномен і спостерігається зараз в Україні. Колосальний прорив у науково-технічному розвитку, радикальна зміна традиційних уявлень про світ, життя, його цінності спричинили розрив між системою освіти і новими умовами життя. Тому у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі система вищої освіти України постала перед потребою модернізації. Модернізація освіти тісно пов’язана із введенням в освітнє середовище інноваційних технологій. Головне завдання інноваційних технологій полягає у створенні нового чинника оптимізації освітньої системи, що сприятиме підвищенню ефективності навчально-виховного процесу. Щодо поняття «інновація», то в дослівному перекладі з латинської воно означає оновлення, переміну, а його зміст тлумачиться як нововведення, реформа, процес, орієнтовані на створення, розвиток і якісне удосконалення нових видів виробів, технології, організаційних форм [1]. Ефективне впровадження інноваційних технологій полягає у використанні як нових форм та методів, так і новітніх технічних засобів. Це забезпечує подальше вдосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, створює умови для процесу оновлення в галузі підготовки майбутніх науковців. Саме тому можливість користуватися сучасними інформаційними технологіями є важливим фактором, що суттєво впливає на якість одержання освіти. Одним із вагомих чинників реформування освіти є її інформатизація – створення і використання інформаційних технологій для підвищення ефективності всіх видів діяльності, що здійснюються в системі освіти. Вона повинна сприяти виконанню тієї місії, яка покладається на освіту суспільством. Можна погодитися з думкою Б. М. Богатиря, що «найголовнішою місією освіти в сучасних умовах є забезпечення стійкого соціально-економічного і науково-технічного розвитку країни з урахуванням її національних і регіональних, культурних і соціальних особливостей, а також глобальних тенденцій у світі», додавши, що цей розвиток повинен бути спрямований на благо як суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема [3]. Основною сутністю інформатизації освіти є використання в її системі новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, насамперед комп’ютерної та периферійної техніки, засобів мультимедіа, всесвітньої мережі Інтернет. Новітні мультимедійні засоби навчання відкривають студентам доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають цілком нові можливості для творчості, знаходження і закріплення різноманітних професійних навиків, дозволяють реалізувати принципово нові форми і методи навчання. Процес інформатизації у вищому навчальному закладі (ВНЗ) забезпечує надання доступу до надійних джерел інформації, позбавляє викладача та студента рутинної праці з пошуку інформації, її передачі та створення нових інформаційних продуктів [2]. Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження сучасних новітніх інформаційних технологій в Україні. В українських ВНЗ вона відбувається у рамках правового поля та регламентується рядом нормативно-правових актів, зокрема: Національною доктриною розвитку освіти, затвердженою Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 347/2002; державною програмою «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006–2010 рр., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 року № 1153; Законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 рр.» від 9 січня 2007 року та рядом інших підзаконних нормативних актів. На жаль, це законодавство несе лише декларативний характер, а сам процес інформатизації української освіти уповільнюється рядом певних проблем, однією з яких є той фактор, що Україна належить до групи країн з низькотехнологічною промисловістю та слабкорозвиненою інфраструктурою [1]. Інформатизація освітньої системи являє невід’ємну складову інформатизації суспільства, відображає загальні тенденції глобалізації світових процесів розвитку, гармонійного зростання особистості та вдосконалення соціально-економічних систем соціуму. Виступаючи визначальним інформаційним і комунікаційним базисом розвитку вищої освіти, вона є необхідним елементом у процесі її модернізації. Література: 1. Ващук Ф., Ващук О. Інформатизація вищої освіти України в контексті європейського вибору [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Geopolityka/2010_2/PDF/F.Vashchuk,%20O.Vashchuk.pdf 2. Інформатизація системи управління освітою [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://referatbank.com.ua/referat2.php?id=4941&p=5 3. Пилипчук А. Ю. Реформування освіти та інформатизація: основні проблеми і підходи до їх вирішення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em5/content/08paystf.htm 4. Словопедія. Словник іншомовних соціокультурних термінів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/36/53382/240517.html
Автор: Ксенія Сухаревська, учениця 11-го класу Львівського ліцею менеджменту
Науковий керівник: Р.Р. Буяк, вчитель Львівського ліцею менеджменту
ОСВІЧЕНІСТЬ – СВІТЛО… А ЗА СВІТЛО ТРЕБА ПЛАТИТИ!
Складається враження, що саме такої думки і дотримуються наші високоповажні урядовці, адже не платити за це так зване «світло» з кожним роком вдається чимраз меншій кількості студентів…Ось і 2011 не є винятком. Ряд нововведень, «запропонованих» Міністерством освіти у поточному році, став свого роду кроком вперед – вперед до комерціалізації освіти! Першою і найголовнішою «радісною» новиною стало скорочення державного замовлення для абітурієнтів майже на 42% в порівнянні з минулими роками. При цьому зменшення це у міністерстві називають «простою арифметикою», адже «…демографічна криза 90-их років відчутно зменшила кількість вступників. За попередніми даними приблизно саме на 42%», - заявив народний депутат від Партії регіонів, перший заступник голови парламентського Комітету з питань науки і освіти Максим Луцький, під час своєї Інтернет-конференції для osvita.ua від 18 січня 2011 року [1]. Проте чомусь за такою самою «простою арифметикою» ніхто не врахував наступних «але». У тій самій постанові йдеться і про те, що визнаються дійсними сертифікати ЗНО за попередні роки. Також не потрібно забувати про осіб, що здаватимуть тестування повторно, іноземців та пільговиків. Тобто, якщо йдеться про пропорційне зменшення замовлення, то давайте проводити його дійсно пропорційно, а не просто шукати причини для заощадження бюджетних коштів. І що говорити вже про те, що дане рішення є насамперед порушенням закону. Абзацом четвертим частини першої статті 64 Закону України «Про вищу освіту» передбачено: фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах державної форми власності здійснюється в обсягах, необхідних для забезпечення на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста студентів у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації [2], та ста вісімдесяти студентів – у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації. Наступним «ударом нижче пояса» студентам стало підвищення вартості навчання в середньому на 25-30%. Тобто офіційно вирахувана середня вартість навчання, за повідомленням УНІАН, на 2011 рік складатиме 8000 гривень, а це 3-4 повні зарплати по Україні, як стверджують у міністерстві, хоча прожитковий мінімум залишається на рівні 1000 гривень [3]. Що найголовніше, голови університетів переконані, що як би вони ціни не збільшували, студентів у них менше не стане. Це, мабуть, через те, що українці вважають вищу освіту обов’язковою, тому батьки завжди готові брати кредити чи позичати гроші, щоб оплатити навчання дитині. Тобто багато хто вважає нормальним робити освіту «привілеєм для багатих», як це було у далекому минулому, коли право на навчання мали лише поміщики та інтелігенція. Проте який вплив це матиме на економіку нашої країни в майбутньому, мало хто замислюється. Чи варті заощаджені декілька мільйонів, тих наслідків до яких це може призвести? Де ми у майбутньому будемо брати кваліфікованих спеціалістів? Хто буде робити наукові відкриття? Хто буде, врешті, лікувати наших дітей? А дійсно талановиті економісти, юристи, лікарі, які могли б підняти нашу державу до Європейського рівня, так і не зможуть реалізувати себе лише через неспроможність оплати бажаних факультетів. Навіть зараз більша частина вступників обирає напрям не за власним бажанням, а за вартістю навчання у ньому. Про це якнайкраще свідчать результати опитування, проведеного серед учнів 11 класів у Львівському ліцеї менеджменту.
а) особистим вподобанням або мрією; б) престижністю та високооплачуваністю професії; в) примусом батьків, рідних; г) доступністю оплати факультету; д) легкістю вступу.
Як бачимо, зі ста опитаних – більше 50-и обирають факультет, що буде «по кишені», а не «по душі»…
а) так – 35,8% ; б) ні - 64,2%.
а) так - 98%; б) ні – 2%; в) не знаю – 0%. Аналізуючи ці дані, виникає запитання, що буде з економікою країни, коли кваліфіковані кадри виїжджатимуть до інших країн, а вища освіта для дітей стане недосяжною мрією? 4. Чи, на вашу думку, забезпечується конституційне право кожної людини на доступну освіту? а) так – 1% ; б) ні – 97%; в) мені байдуже – 2%. Як бачимо, результати опитування говорять самі за себе… Залишається лише одне – сподіватися, що зміни в устрої країни будуть переглянуті та принесуть покращення у задоволення освітніх потреб народу, а не групи вибраних осіб, що вищу освіту нарешті перестануть робити привілеєм для багатих, а диплом - об’єктом купівлі-продажу, що нас, наших дітей та внуків навчатимуть талановиті вчителі, лікуватимуть - освічені медики, а країною правитимуть справжні патріоти, ті, котрі люблять свою Батьківщину, віддані своєму народу …
Література: 1. Луцький: Вступна кампанія до вузів пройде на вищому рівні [Електронний ресурс] // Матеріал веб-сайту Освіта.ua. – Режим доступу: osvita.ua/vnz/news/13618. 2. Закон України «Про освіту» вiд 23.05.1991 № 1060-XII зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України. – Режим доступу: www.mon.gov.ua/laws/ZU_1060.doc. 3. Мифы от ГНАУ и их плоды [Електронний ресурс] // Форум Державної податкової адміністрації України. – Режим доступу: www.sta.gov.ua.
Автор: Юрій Осадченко, учень 11-го класу Львівського ліцею менеджменту
Науковий керівник: Р.Р. Буяк, вчитель Львівського ліцею менеджменту
БЕЗПЕЧНИЙ ІНТЕРНЕТ
Україна проходить етап швидкого технологічного розвитку. Комп’ютерна грамотність стає складовою загальної грамотності, свідоцтвом освіченості. Інтернет – це великий інформаційний потенціал, засіб гармонійного розвитку особистості. З кожним новим поколінням підвищується рівень проникнення Інтернету в сім’ї. Сьогодні все більше дітей користуються Інтернетом для спілкування, пошуку інформації, ігор, завантаження мультимедійного контенту. Інформаційна мережа Інтернет стає невід’ємною частиною життя сучасної людини але з розширенням можливостей в онлайні збільшується і кількість ризиків. Дивлячись на те, що Інтернет проникає у всі сфери нашого життя, проблемі кібер-безпеки приділено сьогодні достатньо уваги. А це, насамперід, стосується проблеми дитячої онлайн-безпеки, яка є пріоритетною для розвинених країн. Робота в цьому напрямку активно ведеться та засоби захисту ще є мало поширеними серед користувачів, насамперід, початківців та їх батьків. Як відомо, в Україні у рамках державної програми у навчальних закладах, де відсутні комп’ютери та доступ до Інтернету, силами підприємців відкриваються шкільні Інтернет-центри. У зв’язку з цим більше дітей стають активними користувачами мережі Інтернет. Кожен раз, коли підліток підключається до мережі Інтернет, він стикається з низкою небезпек та загроз. Тому, ось уже протягом двох років тема безпеки в Інтернеті включена до шкільної програми з інформатики завдяки ініціативі «Майкрософт Україна». Але суспільство розвивається, рівень користування Інтернетом зростає, і вже практично дошкільнята заходять у мережу заради цікавості. Тому проблема розвитку культури користування Інтернетом виходить за межі занять з інформатики і вимагає поширення серед батьків ще задовго до того, як дитина переступить поріг школи. Як показав власний досвід користувача Інтернетом з семилітнім стажем, в мережі можна зустрітися з такими загрозами:
Одним із засобів організації роботи школярів в Інтернеті є розробка правил безпечного використання всесвітньої мережі. Діти повинні знати, з якими загрозами вони можуть стикнутися в мережі та як можна уникнути небезпеки. У зв’язку з цим Коаліцією за безпеку дітей в Інтернеті, що заснована компанією «Майкрософт Україна» в рамках програми «Партнерство в навчанні», ініційована програма «Безпека дітей в Україні». Членами Коаліції є 27 організацій, серед яких неурядові організації: Всеукраїнська мережа протидії комерційній сексуальній експлуатації дітей (член міжнародної організації ЕКПАТ), Міжнародна Школа Рівних Можливостей, Міжнародний центр захисту дітей від експлуатації та викрадень, Міжнародний дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Міжнародна організація з міграції, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна», Інститут інформаційного суспільства, програма «Бібліоміст», Інтернет Асоціація України, проект «Відкритий світ інформаційних технологій» (IDEA), Американська Торгівельна Палата в Україні, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство внутрішніх справ України, компанії «Майкрософт Україна», «Хьюлетт-Пакард», «Воля», телекомунікаційна група Vega, комунікаційна група ESG, «ПрессКом», «Астеліт» (торгова марка life:), платіжна система WebMoney, «Укртелеком» (торгова марка «ОГО!»), «Київстар», «МакДональдз Україна», видавництво «Едіпрес Україна», «Гала радіо» та громадській діяч і музикант Святослав Вакарчук, який є засновником фонду «Люди Майбутнього». Програма «Безпека дітей в Інтернеті» включає цілий ряд заходів, спрямованих на навчання дітей, вчителів та батьків правилам безпечного користування Інтернетом. Однією з найважливіших ініціатив Коаліції є програма для шкіл «Безпека дітей в Інтернеті», в рамках якої, починаючи з 2008 року тренери-волонтери проводять тренінги для дітей, їх батьків та вчителів. З 2008 року тренерами проведено понад 3000 тренінгів для 78000 учасників. В результаті зусиль Коаліції з 2009-2010 навчального року тема безпеки в Інтернеті також внесена Міністерством освіти і науки в шкільну програму 5-12 класів. Першим кроком Коаліції став запуск у квітні 2008 року веб-сайту «Oнляндія – безпечна веб-країна». На цьому сайті представлені матеріали для дітей, їхніх батьків та вчителів: інтерактивні ігрові сценарії, короткі тести, готові плани уроків, завдяки яким діти та дорослі зможуть засвоїти основи безпечної роботи в Інтернеті. Також сайт пропонує зрозумілу та перевірену на практиці інформацію про Інтернет-безпеку, після ознайомлення з якою навіть користувачі-початківці зможуть ефективно використовувати ресурси мережі та захистити себе від небажаного контенту. Популярність сайту постійно зростає, щомісяця його відвідують від 10 до 30 тис. унікальних користувачів, що дозволяє усе більшій кількості людей отримати інформацію про проблему і зробити перші кроки до поліпшення ситуації. У 2008 році Коаліція також ініціювала та провела в приміщенні Верховної Ради України круглий стіл, присвячений питанню безпеки дітей в Інтернеті. У заході взяли участь представники державних органів влади, неурядових організацій та громадські діячі. В результаті обговорення учасники прийняли резолюцію, яку передали на розгляд у Верховну Раду України та відповідні міністерства та відомства для сприяння реалізації програми «Безпека дітей в Інтернеті». У резолюції зазначено ряд змін, рекомендованих до внесення у законодавство України. Це дозволить боротися з розповсюдженням і виробництвом дитячої порнографії та сексуальним туризмом, які дедалі зростають через недосконалість законодавчої бази. Під час проведення круглого столу представники правоохоронних органів підкреслили, що великою проблемою у вирішенні питання безпеки дітей в Інтернеті є недостатня кількість ресурсів та засобів для відстеження кібер-злочинців та забезпечення Інтернет-безпеки. Через це Інтерпол та Міжнародний центр захисту дітей від експлуатації та викрадень за підтримки компанії «Майкрософт Україна» провели тренінг-семінари для співробітників Міністерства внутрішніх справ України, присвячені ліквідації кібер-злочинності. Метою семінарів було забезпечення правоохоронних органів технічними засобами для розслідування справ експлуатації дітей в Інтернеті. У лютому 2009 року Коаліція за безпеку дітей в Інтернеті провела масштабну соціальну кампанію «Місяць безпечного Інтернету». Присвячена європейському Дню безпечного Інтернету, кампанія включала соціальну рекламу, інформаційно-розважальний марафон у великих містах України, онлайн-петицію «Так! безпечному Інтернету для дітей в Україні» та запуск безпечної електронної пошти для дітей. Соціальна рекламна кампанія «Інтернет. Реальніше ніж ти думаєш» охопила телевізійні канали, друковані ЗМІ й онлайн-ресурси та зовнішні носії. Oсновна ідея – показати, що до інформації в Інтернеті мають доступ мільйони незнайомців, які можуть використовувати її як завгодно, тому не слід розповсюджувати особисті дані у відкритому доступі. До програми долучилася агенція Think! McCann Erickson, яка розробила концепцію реклами, та продакшн-студія Radioactive Film (режисер – Іван Сауткін), яка створила рекламний відеоролик. Свій внесок у соціальну кампанію внесли також журнали «Т3», «Домашній ПК», «Mobility», «Шпиль!» та «SMS», що розмістили друковану рекламу, телевізійні канали «5 Канал» і «MTV Україна», які демонстрували відеоролики в ефірі. Учасники марафону під девізом «Прийди й зроби крок до безпечного Інтернету», який проходив з 10 по 14 лютого у великих містах України, довідалися, як використовувати усі переваги віртуального простору, не наражаючись при цьому на небезпеку. Марафон підтримала молода зіркова група Chicos de la fiesta, а також Гала Радіо. У кожному місті проводився флеш-моб – одночасний символічний крок всіх учасників через натягнуту стрічку безпеки. Участь у марафоні взяли понад 2000 дітей-школярів в 5-и містах України. Онлайн-петиція «Так! безпечному Інтернету для дітей в Україні» на сайті «Онляндія», що присвячений безпеці дітей в Інтернеті, дала можливість усім бажаючим публічно підтримати ініціативи Коаліції, а також висловити свою активну соціальну позицію, розмістивши в себе на сайті або в блозі банер «Я – за безпечний Інтернет». Більше 2000 людей приєдналися до онлайн-петиції за безпечний Інтернет на «Онляндії». – першого в Україні спеціального поштового сервісу для дітей. Електронна пошта створена на сайті «Онляндія» і базується на безкоштовному веб-сервісі Microsoft – Windows Live Mail. Інтерфейс поштового домену @onlandia.org.ua не містить реклами, а електронна скринька захищена від несанкціонованого СПАМу та вірусів. При цьому підлітки можуть не тільки надсилати електронні листи, але й спілкуватися з друзями в режимі онлайн за допомогою сервісу обміну миттєвими повідомленнями. Завершальним етапом кампанії 2009 року став круглий стіл, який зібрав представників державних органів, комерційних компаній, громадських і міжнародних організацій. Під час заходу учасники підвели підсумки соціальної програми «Місяць безпечного Інтернету» і обговорили першочергові кроки, які необхідно впроваджувати для того, щоб проблема безпеки дітей в Інтернеті не загострювалась. Учасники круглого столу склали та підписалися під резолюцією, що стала основою для подальшої спільної роботи державного сектору, комерційних і громадських організацій. У 2010 році головні ініціативи Коаліції за безпеку дітей в Інтернеті були спрямовані на навчання батьків ключовим правилам захисту їхніх дітей від реальних загроз віртуального світу. Першим кроком до цього стала відкрита освітня конференція для батьків 9 лютого 2010 р. у Києві. Сайт «Онляндія» поповнився новим розділом «Клуб Інтернет-батьків», а також навчальними модулями, з яких батьки можуть дізнатися більше про використання соціальних мереж і важливість захисту приватної інформації при онлайн-спілкуванні. У День безпечного Інтернету 9 лютого 2010 року активності за онлайн-безпеку дітей охопили майже 300 населених пунктів по всій країні. Щороку за ініціативи «Майкрософт Україна» кожен другий вівторок лютого в Україні відзначається Міжнародний День безпечного Інтернету. 8 лютого 2011 року під час освітньої конференції для вчителів у Київському університеті імені Бориса Гринченка буде презентовано перший навчально-методичний посібник для вчителів з теми безпеки дітей в Інтернеті. Фахівці «Онляндії» за сприяння Інституту інноваційних технологій та змісту освіти МОН України розробили навчально-методичний посібник «Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у всесвітній мережі». Посібник виданий за підтримки програми Microsoft «Партнерство в навчанні» і має на меті надати вчителям українських шкіл знання і практичні методичні напрацювання щодо викладання теми безпеки дітей в Інтернеті у школі. Під час прес-конференції 8 лютого 2011 року, присвяченій Міжнародному Дню безпечного Інтернету були презентовані результати Всеукраїнського дослідження «Рівень обізнаності українців щодо питання безпеки дітей в Інтернеті». Дослідження проведено в рамках програми Microsoft «Партнерство в навчанні» кафедрою превентивної освіти й соціальної політики ЮНЕСКО в Україні. Результати цих досліджень показали, що: з 96% дітей-користувачів Інтернету віком від 10 до 17 років 51% не знає про небезпеки в мережі. 52% дітей виходять в Інтернет передусім для спілкування у соціальних мережах, де залишають свій номер мобільного телефону (46%), домашню адресу (36%), особисті фото (51%). 44% дітей знаходяться у потенційній зоні ризику (розміщують особисту інформацію) і 24,3% вже були в ризикованих ситуаціях (ходили на зустріч з віртуальними знайомими). У віковій групі від 15 до 17 років цей показник досягає 60,3%. 72,5% дітей хочуть отримувати більше інформації про те, як убезпечити себе в Інтернеті. 77% батьків також висловили бажання більше дізнатися про безпеку Інтернету для дітей. У сім’ях діти краще за батьків розбираються у комп’ютері та Інтернеті. З 81% батьків, у яких на домашньому комп’ютері є антивірус, 95% зазначили, що його установкою і налаштуванням займалася дитина. Думку про те, що навчати дітей безпеці в Інтернеті повинні вчителі, розділяють 95% батьків і лише 13% самих вчителів. Аналізуючи вище представлений власний досвід щодо характеристики інтернет-небезпек та порівнюючи його з даними дослідження ЮНЕСКО в Україні, можна зробити висновок про те, що проблема поширення інформації про способи захистити є надалі актуальною справою. Адже згідно інформації, розміщеної на веб-сторінці Оn-ляндії серед ризиків в Інтернеті найвідоміші: віруси – 39%, «дорослий» контент (маються на увазі сайти із порнографічним змістом) – 21%, Інтернет-залежність – 19% та шахрайство (мається на увазі викрадення особистої інформації і паролів, банківської інформації, шахрайство за допомогою Інтернет-магазинів та онлайн-сервісів з платними СМС) – 3,45%. Дослідження показало, що чим дорослішою стає дитина, то більш безтурботно вона починає поводити себе в Інтернеті. Так, на реальну зустріч з людиною, з якою знайомі лише віртуально, вже ходили майже 12% опитаних дітей віком 10-11 років та більше ніж 60% підлітків 15-17 років. Дані про своїх батьків у мережі (місце роботи, посада) залишили 0,4 дітей віком 10-11 років та 6,5% 15-17-річних. Найпопулярніші за відвідуваністю серед дітей ресурси в Інтернеті – соціальні мережі – містять найбільшу загрозу з точки зору доступності особистої інформації для сторонніх осіб. У соціальних мережах свій особистий номер телефону вже залишили 46% дітей 10-17 років, вказали домашню адресу – 36%, розмістили особисті фотографії – 51%. Рівень користування Інтернетом серед батьків нижчий ніж серед дітей і становить 70,6%. У сім’ях діти краще за батьків розбираються у комп’ютері та Інтернеті. З 81% батьків, які підтвердили, що у них на домашньому комп’ютері встановлено антивірус, 95% вказали, що його установкою та налаштуванням займалась дитина. Отже, можна констатувати недостатній рівень поінформованості дітей на тему безпеки в Інтернеті. Також недостатнім є рівень залучення батьків та вчителів у процес виховання культури безпечного користування Інтернетом серед дітей. Інтернет є важливим інструментом для особистого та професійного спілкування. Проте ним можуть також зловживати, наприклад, використовувати для розсилання комп'ютерних вірусів і небажаної пошти, отримання інформації особистого характеру для краж, шантажу, переслідувань, розповсюдження і залучення до порнографії, інформування про сайти, небезпечні для дітей, наприклад, про секти, наркотики та їх виготовлення, суїциди, різні види насильства. Ось чому важливо бути обізнаним з питань інформаційної безпеки. Зі своєї практики рекомендую насамперід захистити свій компютер та інформацію, що міститься на ньому. Для того необхідно постійно оновлювати операційну систему, використовувати антивірусну програму, робити резервні копії важливих файлів. Щоб захистити себе в онлайні потрібно бути обережними, надаючи особисту інформацію, думати про те, з ким ви розмовляєте, адже, в Інтернеті не все є надійним і не всі є чесними.
Література:
4. Кочарян А.Б. Виховання культури користувача Інтернету. Безпека у Всесвітній Мережі. Навчальний посібник : [Електронний ресурс] / Кочарян А.Б., Гущина Н.І. // Режим доступу: http://www.osvita.com/pdf/pidruchnyk/Internet.pdf
|
