| Економічна секція частина 2 |
|
Автор: Юліанна Зоріна, студент Львівського університету бізнесу та права Науковий керівник: СТАНОВИЩЕ І РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЇ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ Соціологія економіки в Україні, як і вся соціологія, сформувалась під впливом і в єдиному процесі зі світовою, західною соціологією разом із російською соціологічною наукою. Як самостійна наукова дисципліна почала формуватись приблизно в середині 50-х років XX ст. завдяки старанням американських соціологів (Н. Смелзера, Т. Парсонса, К. Девіса та ін.) Економічна соціологія — міжгалузевий науковий напрям, галузь соціального знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірність її розвитку та функціонування. Економіку вона розглядає як один із базових елементів суспільства, тісно пов’язаних з його соціальною структурою і соціальними процесами. Економіка розвивається разом із суспільством, породжується ним і водночас впливає на нього. У цьому виявляється її генетична функція. Матеріальні потреби становлять сукупність базових потреб особистості й формують цінності, ціннісні орієнтації, впливаючи на соціалізацію індивідів. У цих процесах реалізовують себе ціннісно-нормативна та виховна функції економіки. Як соціальна система, що впливає на розвиток суспільних відносин, економіка виконує в суспільстві інтегративну функцію, що виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих, створенні соціально-економічних груп і верств. Сучасний розвиток економічної соціології в Україні зумовлений складними соціально-економічними перетвореннями, пошуком шляхів подолання суспільно-економічної кризи, інтегрування у світове господарство. Увагу її привертає комплекс проблем, пов'язаних із процесами глобалізації. Як самостійний напрям, вітчизняна економічна соціологія робить перші кроки, зосереджуючись на аналізі економічних процесів у суспільстві, їх специфіки у загально цивілізаційному контексті, нових різновидів і форм економічної діяльності, функціонування економічних інститутів. Сучасне українське суспільство переживає складний і болісний процес трансформації соціально-економічної системи, пов'язаний з подоланням монополії однієї форми (державної) власності, соціальної та духовної уніфікованості, становлення реального політичного та економічного плюралізму, формування громадянського суспільства, розвитку ринкового господарювання, інтеграції у світові господарські зв'язки. Труднощі трансформаційного періоду посилюються процесами глобалізації, утвердженням на світовій арені постіндустріального, інформаційного суспільства. Найважливішим інструментом державного регулювання економічних процесів, розв'язання соціальних, політичних, екологічних завдань є бюджетний механізм, за допомогою якого держава впливає на розвиток макроекономічних процесів, економічне зростання країни, зміцнення соціальної сфери, науково-технічний прогрес, переоснащення матеріально-технічної бази виробництва, зниження рівня безробіття і підвищення зайнятості. Державне регулювання економіки здійснюється на підставі пріоритетів бюджетної політики, націлених на вирішення оперативних завдань і довгострокових цільових програм, що охоплюють різноманітні сфери суспільства. В економічній поведінці суб'єктів сучасного українського суспільства окреслили два протилежні типи. Один з них зорієнтований на життєву стратегію «максимум доходу ціною максимуму праці», другий характеризується життєвою стратегією «гарантований дохід за мінімуму праці». Економічна поведінка першого типу потребує від працівника максимальних зусиль, високої інтелектуальної та фізичної напруги, ризику і є типовою для особистостей, які активно включаються в ринкові економічні відносини. Такий тип економічної поведінки притаманний 42—44% зайнятого населення. Інший (патерналістський) тип поведінки, зорієнтований на турботу, підтримку держави, підприємства, характерний приблизно для 36—38% працівників. Інші вияви економічної поведінки посідають різні місця в діапазоні між охарактеризованими вище полюсами. Так, за даними соціологічного моніторингу «Людина і ринок», 47,8% хотіли б жити нехай бідніше, але з гарантованим рівнем доходів, без ризику. Жити заможніше, але ризикуючи, діючи ініціативно готові 41,1% (11,1% не відповіли). До першої категорії респондентів належать представники доринкового типу економічної поведінки. Для України, як і для інших країн з перехідною економікою, неминучими є глибокі радикальні зміни в усіх сферах життя суспільства, подолання тоталітарних ментальних традицій та посттоталітарних комплексів. Сама ідея багатоукладної економіки, заснованої на різних формах власності, в тому числі й приватній, вимагає суттєвого зламу свідомості з її стереотипами панування державної власності на засоби виробництва. Утвердження і розвиток приватновласницьких відносин веде до зміни моральних критеріїв в оцінці нетрудових доходів, біржових спекуляцій, посередницької діяльності. Формування нових економічних відносин визначає нові особливості надбудовних утворень, взаємодії економіки з соціальними процесами. Література: 1. Городяненко В.Г. Соціологія: Підручник. / Городяненко В.Г. – К. : Академія, 2003. – 251 c. 2. Радаев В. В. Экономическая социология: Курс лекций. / Радаев В. В. – М., 1998. – 368 c. 3. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. / Черниш Н. – Львів, 1996. Автор: Василина Кухар, студент Львівського університету бізнесу та права Науковий керівник: ОСОБЛИВОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ Проголошення політичної і економічної незалежності України зробило актуальним питання про створення національної фінансово-кредитної системи, оскільки фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні 1991 року, обслуговували колишню радянську економіку, а їх центральні установи знаходилися за межами України. Аналіз сутності і функцій сучасної фінансової системи України є дуже важливим і актуальним насамперед з огляду на те, що ані здійснення політичних і економічних перетворень, ані забезпечення національного політичного і господарського суверенітету неможливе без формування і розвитку національної фінансової системи. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і перехід економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу. Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою. Фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри. Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян. Фінансові системи держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок [4, c.85]. Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо. До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування [4, c.86]. У не фінансовому секторі економіки провідне місце належить підприємствам державної форми власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме. Таким чином, фінансову систему України утворюють: 1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та різних фондів; 2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет; 3) централізовані державні та інші фонди; 4) фондовий ринок. В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову систему фінансовий ринок. Отже, реформування фінансової системи України потребує перебудови загального «каркасу» всіх ланок і структурної перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова здійснюється, створена нова структурна одиниця - Державне Казначейство. Становлення фінансової системи України відбувалося одночасно із становленням її державності. Хоча ще передчасно говорити, що формування цього сектору економіки є завершеним, основні його елементи так чи інакше сформувалися і функціонують. Це системи державних фінансів, банківська, фондових і валютних бірж, страхових, довірчих і інвестиційних компаній. Серед економістів переважає думка, що створення ефективної бюджетної системи є мало не головною метою ринкової реформи в Україні. Вона повинна охопити проблеми власне бюджетного процесу, структури надходжень і витрат, бюджетного дефіциту і способів його фінансування. Хоча за останні два роки і мали місце певні позитивні зрушення, бюджетний процес все ще характеризується непрозорістю, значним паралелізмом і відсутністю чіткого розділення повноважень і обов'язків між законодавчими і виконавськими органами. Ця проблема ще більш загострилася із-за недавніх подій на міжнародному ринку капіталу, які негативно вплинули на український кредитово-валютний ринок, ускладнивши фінансування бюджетного дефіциту . Таким чином, в сучасних умовах основними напрямами фінансової політики, спрямованої на вдосконалення фінансової системи України, є: 1. Вдосконалення фінансового законодавства і права. 2. Подолання таких форм фінансової кризи, як: - некерована державна заборгованість країни (загальний державний борг приблизно рівний ВВП, зовнішня заборгованість 12,5 млрд. дол., внутрішня – 40 млрд. грн.); - банкрутство; - подолання прихованого дефіциту місцевих бюджетів, питома вага яких вже при плануванні цих бюджетів складає 60-70%. 3. Створення на якісно новій основі такого організаційно-економічного механізму управління фінансами, при якому гармонійно поєднувалися б такі блоки управління, як: - управління фінансами на загальнодержавному рівні; - управління фінансами на рівні підприємств, установ і організацій; - управління фінансами в системі зовнішньоекономічної діяльності України. 4. Розробка і затвердження податкового і бюджетного кодексу України (стійкого і такого, що не вимагає доопрацювань і поправок). 5. Підвищення ефективності всього фінансового механізму і, перш за все таких його елементів, як: - фінансове законодавство і право; - управління фінансами; - фінансове планування; - фінансовий контроль; - фінансове регулювання; - нормативна база. 6. Налагодження механізму взаємин підприємств, установ і організацій з бюджетною системою, позабюджетними фондами, банківською системою і т.д. 7. Децентралізація бюджетної системи. 8. Створення цивілізованого механізму фінансової підтримки підприємницької діяльності і перш за все підприємств, зайнятих у виробничому секторі. Література: 1. Крилова А. Фінансовий сектор України : сьогодні й завтра / Крилова Анна // Вісник НБУ. – 2009. – №12. 2. Базилевич В.Д. Державні фінанси / Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. – К. : Атіка, 2002. – 368 с. 3.Василик О.Д. Теорія фінансів/ Василик О.Д. – К. : НІОС, 2002. – 416 с. 4.Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія) / Опарін В.М. – К.: КНЕУ, 2001. – 240 с. Автор: Ірина Шпук, магістр Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького Науковий керівник: А.О. Павленчик, кандидат економічних наук, доцент Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького УДОСКОНАЛЕННЯ РИНКОВОГО МЕХАНІЗМУ ТА СИСТЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ ПЛОДОВО-ЯГІДНИХ КУЛЬТУР В умовах ринкової економіки однією з основних проблем ефективності вирощування плодово-ягідних культур є не тільки удосконалення технології вирощування, підвищення урожайності, зниження затрат праці та собівартості виробництва, а й пошук вигідних каналів збуту отриманої продукції. За останні десять років проблема недосконалої організації продажу плодово-ягідної продукції була однією з причин зниження обсягів виробництва. Після скасування держзамовлення більшість сільськогосподарських підприємств не в змозі реалізувати плоди і ягоди в потрібному обсязі та за доступною ціною, що поступово призвело до збитковості галузі. Великих втрат зазнали не тільки виробники плодово-ягідної продукції, а й переробні підприємства і міське населення, які отримують та споживають плодову продукцію в недостатньому обсязі, низької якості та купують її за високими цінами. Як свідчать дослідження, доцільно використовувати декілька різноманітних каналів реалізації у певний час для стабільного продажу продукції, підвищення рівня товарності, підтримки конкурентоспроможності, зберігання плодово-ягідної продукції, підтримки якості плодів та ягід. Канали збуту продукції відрізняються за умовами закупівлі, продажу, зберігання, транспортування, первинної переробки, сортування та надання ринкової інформації Однак переважаючою формою при прямому каналі реалізації повинна бути закупівля плодово-ягідної продукції в сільськогосподарських підприємствах на контрактних умовах. Контракти між сільськогосподарськими та комерційними підприємствами укладаються на початку року за плановою собівартістю продукції та коригуються при реалізації з урахуванням поточної ринкової кон’юнктури та виробничих витрат на виробництво плодів і ягід. Реалізація плодово-ягідної продукції за прямими каналами вважається вигідною, якщо обсяги реалізованої продукції великі: вона не псується при транспортуванні, ціна реалізації вища, ніж витрати виробництва. Важливим каналом реалізації плодів і ягід є їх постачання на переробку, яка забезпечує населення плодами та ягодами в зимовий період. Незважаючи на те, що постачання плодів та ягід на переробку для сільськогосподарських підприємств є постійним каналом реалізації (особливо, якщо продукція невисокої якості), в останні роки її збут значно зменшився. Основною причиною цього була несвоєчасна оплата за продукцію переробними підприємствами, низькі закупівельні ціни на сировину та незадовільні умови поставки. Сільськогосподарським підприємствам та господарствам населення не вигідно реалізовувати плоди та ягоди на переробку за рахунок того, що витрати, які понесені на вирощування плодів і ягід І сорту вищі, ніж закупочна ціна на них [7, с. 11]. Реалізація плодово-ягідної продукції через електронну систему Інтернет, на нашу думку, є новою сполучною ланкою між виробником і споживачем. Такий канал збуту плодів і ягід тільки починає розвиватися, і в майбутньому посяде важливе місце в структурі реалізації продукції. Електронні магазини позбавлені бар’єрів географічного й економічного розміщення. Вони можуть обслуговувати як певний регіон, так і економічну зону, а також країни ближнього зарубіжжя. З цією метою розроблена структура електронних послуг за допомогою моделі, що складається зі складу послуг – мережеві та позамережеві, і цілей сегментів ринку – спеціалізовані та традиційні. На інформаційній сторінці сільськогосподарських і переробних підприємств в основному рекламується кілька видів продукції за незначної кількості послуг. Такі підприємства працюють переважно на низькому мережевому рівні, оскільки продаж плодово-ягідної продукції через Інтернет є для них дорогим і малоефективним. Споживач отримує всю необхідну інформацію про продукт, місце й ціну реалізації. Такий вид продажу через електронну мережу ефективний для сільськогосподарських підприємств, що спеціалізуються на виробництві визначеного виду плодово-ягідної продукції, але не у великих обсягах. Визначаючи ефективність реалізації плодово-ягідної продукції через електронну мережу, необхідно насамперед враховувати витрати, пов’язані з реалізацією й діяльністю електронного магазину. Основними витратами є купівля електронної техніки і програмного забезпечення, що будуть підтримувати електронну торгівлю на необхідному рівні. Величина витрат коливається залежно від призначення електронного магазину як рекламної сторінки або електронної торгівлі в мережі. Останнє вимагає застосування удосконалених технологій і комп’ютерного забезпечення для створення віртуального купівельного кошика, збереження кредитної інформації, одночасного підрахунку податків і підсумовування ціни, повідомлення про покупку по електронній пошті як покупця, так і сільськогосподарське підприємство, що реалізує цю продукцію. Основними витратами в електронному магазині, який реалізує продукцію безпосередньо в мережі, є вартість комп’ютерної техніки та створення рекламної сторінки. Вони відповідно становлять 74,1 % та 16,7 % від загальної кількості витрат на створення електронного магазина. Окупність магазина буде залежатиме від обсягу реалізованих плодів і ягід сільськогосподарськими підприємствами через даний електронний магазин. Застосування реалізації плодово-ягідної продукції через електронну мережу зумовлює збільшення, крім постійних економічних показників, таких як товарне виробництво, рентабельність і товарність продукції, спеціалізація виробництва, також показників, які необхідно враховувати в ринкових умовах, і які пов’язані з обсягами, цінами й каналами реалізації. Автор: Оксана Яців, студентка ІІІ курсу Львівського національного аграрного університету Науковий керівник: Н.Ф. Павленчик, кандидат економічних наук, доцент Львівського національного аграрного університету ОПТИМАЛЬНЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ВИРОБНИЦТВА, ПОПИТУ І РУХУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ У нинішніх умовах на ринку, як внутрішньому, так і зовнішньому, діють жорсткі умови конкуренції і підхід до виробників лише з позиції збільшення обсягу виробництва спричиняє дефіцит однієї продукції й унеможливлює реалізацію іншої. Перспективний напрям розвитку обсягу і структури асортименту продукції можна визначити тільки за допомогою вивчення глибинних процесів, які мають місце у сфері виробництва і потреб населення у продукції, що дозволяє сформувати структуру асортименту та обсягів продукції і відповідну інфраструктуру ринку, елементи якої могли б забезпечити її просування в необхідних обсягах і високої якості. Первинний ринок сільськогосподарської продукції передусім забезпечує потреби населення за рахунок власного внутрішнього виробництва сільськогосподарських товаровиробників. Доповненням до забезпечення необхідного рівня у споживанні окремих видів продукції в певних обсягах можуть стати імпортні закупівлі. Але під час формування перспективних обсягів окремих видів продукції доцільно абстрагуватися від конкретних змін, які можуть мати місце на регіональному рівні, обмежившись кількісними показниками власного виробництва. Тобто пропозиція кожного виду продукції, яка постачатиметься на ринок, має бути забезпечена обсягами виробництва продукції в країні з урахуванням необхідного споживання. Розрахунки показують, що структура і посівні площі окремих культур забезпечать виробництво тих обсягів, які необхідні для населення Львівської області відповідно до науково обґрунтованих норм споживання на одну особу. Межа обсягів виробництва встановлена на рівні потреб населення, яка розрахована виходячи з його кількості і науково обґрунтованих норм споживання певного виду продукції. Результати розв’язку поставлених задач переконливо засвідчують гарантований обсяг виробництва продукції з урахуванням науково обґрунтованих норм споживання на душу населення. Однак необхідною передумовою задоволення попиту населення в продуктах харчування в сучасних умовах є раціональна організація елементів інфраструктури певних видів і необхідної кількості для забезпечення просування та ефективної реалізації продукції. Система руху продукції виступає як складний багатоетапний процес взаємодії елементів інфраструктури на ринку сільськогосподарської продукції. Гармонізація виробництва, попиту і руху сільськогосподарської продукції повинна базуватися на принципах плановості, безперебійності, оперативності, технологічності і економічності. Принцип плановості реалізації продукції передбачає підготовку до відправки або завезення її власним транспортом у визначені пункти за укладеними угодами, в яких визначено асортимент, кількість і частоту завезення. Виробники можуть передбачити продовження строку реалізації продукції, зберігаючи її за при наявності складських приміщень, і в разі наявності попиту можуть надсилати у торговельну мережу. Таку продукцію, як картопля, овочі, фрукти тощо, споживачі можуть придбати безпосередньо у виробників в період або після збирання урожаю для повсякденного використання і про запас. Її також можна придбати і в торговельній мережі для щоденного споживання. Ціни ж на продукцію рослинництва під дією сезонності змінюються залежно від попиту і пропозиції. Але до ціни продукції, яку купують споживачі в міжсезоння, додаються не лише витрати, понесені на транспортування, а й витрати на зберігання, які несуть виробники, посередники чи організації зі складування і зберігання сільськогосподарської продукції тощо. Складське господарство є невід’ємною частиною матеріальної бази локального оптового ринку. Операції транзитного характеру сільськогосподарської продукції будь-якого асортименту – а це і є значною мірою призначення локального оптового ринку – зводяться до приймання і формування за кількістю великих партій, проведення вибіркової перевірки якості та за необхідністю підсортування з наступним відправленням споживачам. Зміст реалізації продукції найбільш стисло зводиться до того, що сільськогосподарський товаровиробник на замовлення оптовика повинен відібрати, скомплектувати партію продукції у кількості й асортименті, визначених за угодою або достатніх для забезпечення безперебійності роботи підприємств торгівлі, підготувати і доставити замовлену продукцію власним або найманим транспортом до визначеного пункту або ж надати її споживачеві для самостійного вивезення. Як правило, процес реалізації завершується оплатою за продукцію готівкою за ціною домовленості або за рівнем, який склався на певний момент на регіональному ринку сільськогосподарської продукції. В окремих випадках, у разі необхідності, можливе документальне оформлення купівлі-продажу продукції. Автор: Олег Чіпчик, студент Львівського університету бізнесу та права Науковий керівник: Ольга Миколаївна Бунда, кандидат економічних наук, старший викладач Львівського університету бізнесу та права
ЗМІНА ВНЕСКІВ ДО ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ І ФОНДІВ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ Постановка проблеми. До внесення змін про нарахування і утримання внесків до Пенсійного фонду і фондів соціального страхування бухгалтери мали багато роботи пов’язаної із заповненням звітів до фондів соціального страхування, але зміни покликані зменшити цю роботу. Тепер замість заповнення звітів у чотири фонди потрібно подавати звіт тільки в один фонд. Тому всі внески, які перераховувались у фонди соціального страхування, а саме: фонд безробіття, внески від нещасних випадків, внески з тимчасової втрати працездатності, будуть перераховуватись до Пенсійного фонду. І вже сам Пенсійний фонд має перерозподілити ці внески. Метою даної роботи є показати, наскільки змінився механізм нарахування і утримання внесків до Пенсійного фонду і фондів соціального страхування. Виклад основного матеріалу. В Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» , який набрав чинності з січня цього року, визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, які виникають під час провадження діяльності, пов’язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Єдиний соціальний внесок – це єдиний платіж до Пенсійного фонду, який містить в собі декілька внесків на соціальне та пенсійне страхування. З зарплати проводиться відрахування до Пенсійного фонду та ще трьох соціальних фондів – страхування на випадок безробіття, із тимчасової втрати працездатності, та від нещасних випадків на виробництві. Це несе для роботодавця такі незручності: - потрібно в усіх чотирьох фондах стати на облік; - робити відрахування до цих фондів; - заповнювати звітність по кожному фонду та звітувати в кожен фонд окремо; - слідкувати за термінами подання звітності в чотирьох фондах. Введення ж єдиного соціального внеску має полегшити подання звітності до цих фондів – всі ці відрахування зводяться в один, єдиний соціальний внесок, який сплачується одною сумою. Замість звітування у 4 різні фонди тепер сплачуємо і звітуємось лише до Пенсійного фонду – адже саме Пенсійний фонд буде адмініструвати цей внесок. Єдиний соціальний внесок почав діяти з 1 січня 2011 року. Вираховуватись єдиний соціальний внесок буде за тим же механізмом, за яким сплачуються в даний момент внески до Пенсійного фонду. Як відомо, на даний момент внески складаються з: - відрахувань із зарплати самого найманого працівника; - нарахувань на фонд оплати праці, які проводить і оплачує роботодавець. Із зарплати працівника відраховується приблизно 3,6 % – тобто 2% із зарплати поступає до Пенсійного, 1,6% – до інших соціальних фондів. Десь в цих межах і збережеться розмір внеску із зарплати найманого працівника А ось для роботодавця розмір цього соціального внеску буде коливатись в залежності від діяльності, і визначатись так званими класами ризику. І цих класів – 67. Перший, найменший клас ризику, має відрахування в сумі 36,76%, останній, найбільший – 49,7%. Якщо проводити діяльність за декількома напрямками, то визначати клас професійного ризику треба за основним видом економічної діяльності. Згідно з цим класом буде визначено відсоток нарахувань на фонд оплати праці, який повинен сплатити роботодавець. Так, наприклад, для бюджетних установ цей розмір становитиме 36,3%, для платників, які уклали з працівниками договори цивільно-правового характеру – 34,7%. Отже єдиний соціальний внесок на рахунок Пенсійного фонду буде розподілятися на 4 фонди? Розподіл суми єдиного соціального внеску буде проводити Держказначейство, зараховуючи потім складові соціального внеску на рахунки відповідних соціальних фондів. Єдиним органом, який буде проводити збір та контроль сплати єдиного соціального внеску, є Пенсійний фонд України. В ньому ж буде вестись державний реєстр страхувальників та застрахованих осіб. Суттєва відмінність системи єдиного соціального внеску – це те, що тепер єдиний податок і сплата внесків до Пенсійного фонду розділені. Тобто сума податку повністю зараховується в податкову, і розподілу з неї до Пенсійного фонду не робиться. До 2011 року з єдиного/фіксованого податку проводились відрахування до ПФУ в сумі 42% від суми податку. Починаючи з 1 січня 2011 року, потрібно окремо сплатити податок і окремо – внесок до Пенсійного (це саме внесок, а не доплата). Яку суму єдиного соціального внеску потрібно сплатити до Пенсійного фонду підприємцю на спрощеній системі? Сума сплати підприємцем єдиного соціального внеску залежить, як і раніше, від розміру мінімальної зарплати. Вона становить 34,7% від розміру цієї самої мінімальної зарплати. Суми мінімальної зарплати на 2011 рік : 1) з 1 січня – 941 грн; 2) з 1 квітня – 960 грн; 3) з 1 жовтня – 985 грн; 4) з 1 грудня – 1004 грн. Відповідно, сума єдиного соціального внеску (34,7% від мін. зарплати), яку потрібно сплачувати до ПФУ, становить: - з 1 січня – 326,53 грн; - з 1 квітня – 333,12 грн; - з 1 жовтня – 341,80 грн; - з 1 грудня – 348,39 грн. Висновки та перспективи подальших досліджень. Єдиний соціальний внесок спростив бухгалтерам подання звітності і перерахування внесків до фондів. Але залишаються питання: як будуть розподілені суми доходів від цих внесків - чи це буде робити Державне казначейство України? Чи це буде Пенсійний фонд? Заміна старої системи нарахування і утримання внесків на нову викликана умовами МВФ і має дати позитивний результат. Література: 1. Кореневський В. Нарахування єдиного податку / Кореневський В. // Бюджетна бухгалтерія. – 2011. – №6. 2. Сайт Пенсійного Фонду України : [Електронний ресурс] // Режим доступу до тексту: http://www.pfu.lg.ua 3. Сайт Державного Казначейства України [Електронний ресурс]// Режим доступу до тексту:http://www.treasury.gov.ua 4. Сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс] // Режим доступу до тексту:http://zakon.rada.gov.ua Автор: Наталя Васильчин, студент Львівського університету бізнесу та права
Науковий керівник: Ліпкевич Світлана Ярославівна, кандидат історичних наук, старший викладач Львівського університету бізнесу та права
ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІНИ РОЗВИТКУ РІВНЯ ІНФЛЯЦІЇ ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ РОКІВ
Постановка проблеми. Інфляція як одна з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки негативно впливає на всі сторони життя суспільства шляхом знецінення результати праці, знищення заощаджень, перешкоди довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Високий рівень інфляції руйнує грошову систему і провокує втечу національного капіталу за межі країни, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції. Мета статті - висвітлити тенденції та основні причини розвитку рівня інфляції протягом останніх років. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній вітчизняній і зарубіжній науці присутні різні погляди на сутність та причини інфляції (Бочаров В.В., Де Ковні Ш., Майер Д.М., Мороз М.А., Міщенко В.І. та ін.), але на перший план виходить багаточинниковий підхід. Вітчизняний науковець Мельник О.М., зокрема, зазначає, що «нинішня інфляція в Україні виявила себе як системне утворення, якому притаманні розгалужені зв’язки не тільки з грошовим обігом, а й з усією економічною системою суспільства» [3, с.6]. Поглиблюється інтеграція України у світову економіку, що актуалізує питання про необхідність підтримки порівняно низької і, головне, контрольованої інфляції як необхідної передумови сталого економічного зростання. Найбільш вагомі теоретичні підходи до контролювання інфляційних процесів містяться в роботах таких відомих українських вчених, як В. Геєць, А. Даниленко, А. Гальчинський, М. Савлук, С. Кораблін. Виклад основного матеріалу. Сучасну інфляцію можна розглядати як специфічний, тісно пов’язаний з економічною системою процес, в якому поєднуються і взаємодіють чинники, що стосуються деформації не тільки грошово-кредитної сфери, а й інших, найрізноманітніших сторін економічних відносин. Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні внаслідок порушення закону грошового обігу [3]. Вона виникає за умови присутності в обігу надлишкової кількості грошей (готівкових і безготівкових). Ця ситуація веде до їх знецінення, гроші «дешевшають», а ціни, навпаки, ростуть. Як складне соціально-економічне явище інфляція породжується диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Традиційно розрізняють два основних механізми інфляції залежно від причин її виникнення. Це інфляція попиту та інфляція витрат. Є чотири основних причини виникнення інфляції: 1. Диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті державного бюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата», це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно й до інфляції. 2. Інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. 3. Зі зростанням відкритості економіки тієї чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мікрогосподарські зв’язки збільшується небезпечність імпортованої інфляції. 4. Інфляція набуває само підтримувального характеру в результаті інфляційних очікувань [5]. Багато вчених особливо виділяють той фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників – найважливіше завдання антиінфляційної політики. Інфляційні процеси в Україні доцільно розглядати, проаналізувавши статистичні дані, отримані протягом трьох років. На початку 2008 року основним інфляційним чинником в Україні було дорожчання продуктів харчування, але в останні місяці року ситуація змінилася. Зокрема, у грудні продукти харчування і безалкогольні напої підвищилися у ціні лише на 1,1%. Найбільше подорожчали у грудні: - риба і рибопродукти - на 2,7%; - молоко - на 3,9%; - яйця - на 5,7%; - масло - на 4,3%; - фрукти - на 6,1%; - безалкогольні напої - на 2,7%. Проте навіть подешевшали минулого місяця: - соняшникова олія - на 7,8%; - тваринні жири - на 1,9%; - цукор - на 1,6%. Головними причинами інфляційного зростання минулого місяця стали значне підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги (на 7,5%) і дорожчання імпортних товарів внаслідок девальвації гривні. За 2009 рік продукти харчування зросли в ціні на 8%. Серед них найсуттєвіше подорожчали цукор (у 1,7 рази), масло (на 29,8%), молоко (на 13,8%), риба та продукти з риби (на 12,2%). Крім того, підвищились ціни на олію, м’ясо та м’ясопродукти, сир і м’який сир (творог), макаронні вироби, хліб на 9,6–5,8%. У той же час суттєво знизились ціни на овочі, фрукти та яйця на 15%, 6% та 5,1% відповідно. Тютюнові вироби подорожчали в 1,6 раза, алкогольні напої – на 14,7%. Рівень інфляції у 2010 році у вересні (1,1%) можна назвати нормальним. Початок осені – традиційно супроводжується певним підвищенням інфляції, при цьому нинішній показник у два рази менший, ніж у вересні минулого року та входить до п’ятірки найнижчих показників інфляції за всю новітню історію України. Варто також відзначити, що річний рівень інфляції знижується вже п’ятий місяць поспіль. Вперше за останні три роки знизився також рівень цін виробників. Частково це пов’язано із загальносвітовим зниженням цін на продукцію металургії. Зростання цін на продукти харчування (0,3%) виглядає цілком поміркованим, особливо у порівнянні із подібним зростанням у Росії (0,7%). Власне, основною причиною інфляції у вересні стало подорожчання тютюнових виробів – після того, як Верховна Рада проголосувала за підвищення акцизів. Також основною причиною було зниження цін на паливо ( в середньому на 6%). У цьому є частка зусиль уряду, який останнім часом щільно працює із нафтотрейдерами. Зниження цін на паливо, у свою чергу, надалі буде поступово гальмувати ріст цін на інші товари через зменшення вартості транспортних послуг (подешевшали за вересень на 1,1%). З огляду на світову економічну кризу та політичну ситуацію всередині України, економічні результати вересня можна оцінити як цілком нормальні. Підсумовуючи загальний аналіз інфляційних процесів в Україні, слід наголосити, що визначальними факторами зростання інфляції за останні декілька років в Україні були монетарні. Протягом 2008–2010 років основним каналом здійснення НБУ первинної безготівкової емісії був викуп іноземної валюти, що надходила до країни внаслідок залучення й запозичення зовнішніх капіталів. Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, з вище викладеного матеріалу можна зробити такий висновок, що інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу, і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Чим би не була спровокована інфляція, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом. Адже крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн. Тому, на мою думку, вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це – найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що в свою чергу має забеспечити вiдродження виробництва.
Література: 1. Гальчинський А.С. Стратегія економічного і Соціального розвитку України на 2004-2015 рр. «Шляхом європейської інтеграції» /Гальчинський А.С., Геєць В.М. .– К. : ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с. 2. Дербенцев В. Особливості інфляційних процесів в Україні /Дербенцев В. // Вісник КНЕУ. – 2001. – №1. – с. 11 – 23. 3. Мельник О. М. Інфляція: теорія і практика регулювання / Мельник О. – К.: Т – во “Знання”, КОО, 1999. – 221с. 4. Усач Б.Ф. Контроль і ревізія: підручник / Усач Б.Ф. – 3-вид., перероб. і доп. – К. : Знання-Прес, 2001. – 253 с. – (Вища освіта ХХІ століття). 5. Мельник О.П. Сутність, причини і наслідки інфляційних процесів в Україні : [Електронний ресурс] // Режим доступу до тексту: http://www.btsau.kiev.ua/files/list/edition/ed_csmfedxvpf.pdf
Автор: Інна Загородна, студент Львівського університету бізнесу та права
Науковий керівник: Ольга Миколаївна Бунда, кандидат економічних наук, старший викладач Львівського університету бізнесу та права
ЗМІНИ В ПОДАТКОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ЩОДО ФІКСОВАНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПОДАТКУ
Мета статті – 1) обґрунтування фіксованого сільськогосподарського податку; 2) аналіз змін, що були внесені до порядку справляння цього податьку з моменту запровадження; 3) оцінка ролі сільськогосподарського податку на сучасному етапі оподаткування сільськогосподарських виробників. Виклад основного матеріалу. Фіксований сільськогосподарський податок до 01 січня 2011 року трактувався як податок, який не змінюється протягом визначеного Законом «Про фіксований сільськогосподарський податок» терміну і справляється з одиниці земельної площі. ФСП належить до загальнодержавних податків та сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі та/або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції [5]. Запровадження системи оподаткування для сільгоспвиробників, а особливо подовження в 2004 році терміну її дії ще на шість років викликали численні дискусії між ученими, практиками, представниками податкових органів. ФСП до 1 січня 2011 р. замінив собою 12 податків і обов'язкових платежів, які, проте, мали неоднаковий вплив на економіку сільськогосподарських підприємств. Запровадження ФСП мало неоднакові наслідки для суб'єктів господарювання. Найбільші податкові послаблення отримали: 1) підприємства тваринницького напряму діяльності – через специфічний об'єкт оподаткування (площа сільськогосподарських угідь), який слабо корелює з особливостями тваринницької галузі, зазначені товаровиробники були фактично виведені з-під оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком; 2) виробники рентабельних видів рослинницької продукції, зокрема зерна, насіння соняшника тощо, - за наявності прибутку були звільнені від його оподаткування; 3) виробники тих видів продукції, які вимагають більших витрат у розрахунку на одиницю земельної площі, у т. ч. витрат на оплату праці. Більші витрати на оплату праці зумовлюють і більші внески до державних цільових фондів. 4) виробники плодів, ягід і винограду, які до запровадження ФСП мали привілеї порівняно з іншими виробниками рослинницької продукції лише у частині дещо нижчої ставки земельного податку [4]. Платниками фіксованого податку з моменту прийняття ПКУ можуть бути: 1. Сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків. 2. У селекційних центрах, на підприємствах (в об'єднаннях) з племінної справи у тваринництві до продукції власного виробництва також належать племінні (генетичні) ресурси, придбані в інших селекційних центрах, на підприємствах (в об'єднаннях) із племінної справи у тваринництві та реалізовані вітчизняним підприємствам для осіменіння маточного поголів'я тварин. 3. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом злиття або приєднання, можуть бути платниками податку в рік утворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік всіма товаровиробниками, які беруть участь у їх утворенні, дорівнює або перевищує 75 відсотків. 4. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом перетворення платника податку, можуть бути платниками податку в рік перетворення, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків. 5. Сільськогосподарські товаровиробники, утворені шляхом поділу або виділення, можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків. Новоутворені сільськогосподарські товаровиробники можуть бути платниками податку з наступного року, якщо частка сільськогосподарського товаровиробництва, отримана за попередній податковий (звітний) рік, дорівнює або перевищує 75 відсотків [6]. В оподаткуванні сільськогосподарських виробників України існують наступні переваги: - зниження податкового навантаження на сільськогосподарських виробників в Україні; - спрощення механізму нарахування податків та зменшення документообороту в обліку оподаткування сільського господарства; - прив'язка до кількості та якості основного ресурсу в сільському господарстві — земельних угідь, що спонукає виробників до ефективнішого його використання; - впровадження податку дає надію на незмінність податкових ставок в сільському господарстві протягом найближчого часу (хоча можливе внесення змін у зв'язку з прискоренням економічних реформ в аграрному секторі); - фіксований податок враховує сезонність сільськогосподарського виробництва, оскільки найбільші суми ФСП повинні бути сплачені в III та IV кварталах року, коли підприємства починають одержувати кошти від реалізації своєї продукції. Таким чином, впровадження ФСП, як і будь-яке нововведення, мало як позитивні, так і негативні моменти для діяльності сільськогосподарських підприємств. Основним завданням удосконалення податкового механізму в сільському господарстві мала стати більша диференціація ставок податку з урахуванням не тільки обсягів та якості земельних угідь, а й матеріально-технічної бази, рівня доходів та платоспроможності, життєвого циклу підприємства, чисельності його працівників, видів продукції. Ці заходи дозволили посилити регулюючу та стимулюючу функції податків у сільському господарстві. Аграрний сектор вимагає постійної уваги та регулювання з боку держави як специфічна та пріоритетна галузь в економіці України. Положенням визначалося, що у разі коли платник ФСП здає сільськогосподарські угіддя в оренду, орендовані площі не можуть включатися до розрахунку сплати ФСП орендаря. Названі площі повинні бути включені до розрахунку податку орендодавця, який в термін до 1 лютого поточного року вже подав його до органу державної податкової служби за місцем свого знаходження. У разі, коли сільськогосподарські угіддя здаються в оренду не платником ФСП, орендовані площі включаються до розрахунку суми ФСП орендарями. В обох випадках орендарем вноситься передбачена договором орендна плата за землю. Ставки ФСП до 01 січня 2011 року встановлювалися з розрахунку на - для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,5% ; - для багаторічних насаджень – 0,3% [1]. Для платників податку, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції у гірських зонах та на поліських територіях, були встановлені інші (нижчі) ставки фіксованого податку з - для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,3% ; - для багаторічних насаджень – 0,1%. Після набрання чинності ПКУ сільськогосподарські товаровиробники, як і раніше, мають право застосовувати спеціальний податковий режим – ФСП. Механізм стягування ФСП зазнав хоча і не значних змін, але вони мають важливе значення при використанні цього податкового режиму. З 01.01.11 р. сплата ФСП регулюється ПКУ. До прийняття ПКУ порядок оподаткування ФСП регулював Закон «Про ФСП», який втратив чинність з 01.01.11 р. Відповідно до ПКУ під ФСП розуміють податок, який справляється з одиниці земельної площі у відсотках її нормативної грошової оцінки та сплата якого замінює сплату окремих податків і зборів. Це визначення відрізняється від того, що було у Законі про ФСП, усього парою фраз, які мають принципове значення. Відповідно до ПКУ при виявленні за результатами документальної перевірки порушення вимог ФСП платник ФСП зобов’язаний починаючи з наступного місяця після місяця, у якому було встановлено таке порушення, перейти на сплату податків за загальною системою оподаткування. Тобто тепер платник ФСП при порушенні умов перебування на ФСП буде вимушений перейти на загальну систему оподаткування з наступного місяця, в якому виявлено порушення вимог перебування на ФСП. Необхідно зауважити, що йдеться не про місяць, у якому податківці виявили таке порушення, тобто склали акт перевірки, а про місяць у якому фактично було допущене порушення. Раніше такий перехід протягом року не допускався і перехід на загальну систему оподаткування відбувався лише з наступного року. Що стосується звільнення від сплати деяких видів податків, то на сьогодні платники ФСП звільняються від сплати лише 4 податків, коли до прийняття ПКУ їх налічувалося 9: а) податку на прибуток підприємств; б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва); в) збору за спеціальне використання води; г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності [6]. В зв’язку з прийняттям Податкового кодексу з 01.01.2011 року скасовано дію Закону від 17.12.98 № 320 -XIV «Про фіксований сільськогосподарський податок». Порядок справляння ФСП в 2011 році регламентується відповідно до Глави 2 Податкового кодексу України. Податковим кодексом України передбачено, що для набуття або підтвердження статусу платника ФСП сільськогосподарські товаровиробники подають до 1 лютого поточного року Упорядковано ставки ФСП, які складають: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,15 % до їх грошової оцінки; для багаторічних насаджень - 0,09 %; для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах – 0,45 % грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та АР Крим. У гірських зонах для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,09;% для багаторічних насаджень – 0,03 % для ріллі, сіножатей, пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на виробництві або наданні у користування у тому числі на умовах оренди 1%. Висновки. Багаторічний період існування ФСП поряд з його очевидними перевагами дозволив виявити й суттєві вади: невідповідність системному підходу до побудови податкової системи, необґрунтований перерозподіл податкового навантаження серед товаровиробників. Крім цього фіксований сільськогосподарський податок запроваджений замість податків з різною базою оподаткування, яка в різних господарствах може відрізнятися. Якщо раніше оподатковувались прибуток, земельні угіддя, потужність транспортних засобів, заробітна плата, виручка від реалізації, то тепер усе зводиться до оподаткування землі. Те що фіксований сільськогосподарський податок був введений замість деяких податків, тобто для зменшення податкового навантаження не означає, що це спростило податкову систему. Саме через систему платежів з різними базами, об'єктами, ставками, порядком розрахунків, джерелами сплати держава має змогу регулювати економічні процеси, стимулювати виробництво тих чи інших продуктів, використовуючи один чи кілька податків, зробити це неможливо. Вище сказане є підтвердженням того, що передбачуване зменшення податкового тиску удвічі для сільськогосподарських товаровиробників відчутного ефекту не матиме. Це пов'язано з тим, що раніше у розрахунках таких підприємств переважали бартерні операції і через нестачу коштів значна частина податків не сплачувалась, а осідала в картотеці. Тому суму фіксованого податку необхідно порівнювати з сумами фактично сплачених, а не нарахованих.
Література: 1. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 року № 320 –XIV. 2. Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затверджена постановою Кабінету Міністрів від 23 березня1995 року. 3. Фіксований сільськогосподарський податок – 2009 // Все про бухгалтерський облік. – 2001. – №4 (792). 4. Фінанси сільськогосподарських підприємств. Посібник з питань фінансових відносин у ринкових умовах / за ред М.Я. Демʼяника – К. : ІАБ 2007 – 604 с. 5. Панасик В.М. Податковий облік: навч.посіб. / Панасик В.М., Ковальчук Є.К. – Т : Карт-бланш, 2006 – 260 с. 6. Податковий Кодекс України від 23 грудня 2010 року N 2856-VI.
Автор: Леся Гойсак, студент Львівського університету бізнесу та права
Науковий консультант: Ольга Миколаївна Бунда, кандидат економічних наук, старший викладач Львівського університету бізнесу та права
ЗМІНА У ПОДАТКОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ЩОДО ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК
Метою дослідження є дослідження положень ПКУ, зокрема, щодо нарахування й сплати податку на прибуток, проведення порівняння до і після прийняття ПКУ. Виклад основного матеріалу. Податок на прибуток підприємств – це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій. Важливим елементом системи прямих податків є прибуткове оподаткування, яке залежно від платників податку класифікується на 2 види: а) оподаткування фізичних осіб; б) оподаткування юридичних осіб. Платниками при сплаті податку на прибуток до прийняття Податкового Кодексу є: 1. Із резидентів: суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські та інші організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, як в Україні, так і за її межами, філії, відділення платників, що не мають статусу юридичної особи, і розташовані на території іншої територіальної громади; 2. Із нерезидентів: фізичні і юридичні особи, що отримують доходи із джерел їх походження в Україні. До даної категорії не відносяться установи, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно міжнародних договорів; 3. Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні або виконують агентські (представницькі) функції щодо таких нерезидентів. Об’єктом оподаткування, відповідно до ст. 3 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до 1 січня 2011 року, є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Однією зі складових при визначенні об’єкта оподаткування є поняття «валовий дохід». Валовий дохід – це загальний дохід підприємства від усіх видів діяльності, отриманий протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах як на території України , так і за її межами. Згідно із законом України «Про оподаткування прибутку підприємства» базова ставка податку на прибуток до прийняття ПКУ становила 25 % від об’єкта оподаткування, яким є оподатковуваний прибуток. Однак, передбачені й інші ставки, які застосовуються залежно від виду діяльності суб’єкта господарювання. Вид діяльності (база оподаткування): 1. Підприємницька діяльність( оподаткований прибуток ) – 25%. 2. Страхова діяльність (для страховиків-резидентів), за винятком довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування( валовий дохід від страхової діяльності ) - 3%. 3. Діяльність за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування, ( валовий дохід страхової діяльності по страхуванню життя) – 0%. 4. Страхова діяльність у випадку порушення умов договору довгострокового страхування життя – 3%. 5. Страхова діяльність у межах договорів страхування або перестрахування ризиків зі здійсненням виплат на користь нерезидентів, рейтинг фінансової надійності яких відповідає вимогам Кабміну – 0%. 6. Страхова діяльність у межах договорів страхування або перерахування ризиків зі здійсненням виплат на користь нерезидентів у інших випадках – 15%. 7. Діяльність за договорами перестрахування (доходи за вирахування страхових виплат) – 25%. 8. Нарахування та виплата дивідендів – 25%. 9. Спільна діяльність на території України без створення юридичної особи – 25%. 10. Господарська діяльність нерезидентів – 15%. 11. Доходи нерезидентів на безвідсоткові облігації чи казначейські зобов’язання (різниця між номінальною вартістю цінних паперів та ціною їх придбання) – 15%. 12. Перевезення морським транспортом (фрахт) – 6 %. 13. Надання нерезидентами рекламних послуг резидента на території України (сума виплат за надані послуги) – 20 %. Платниками податку з числа резидентів при впровадженні Податкового Кодексу є: 1. Суб'єкти господарювання – юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами. 2. Управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. 3. Підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту. 4. Неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу. Платниками податку з числа нерезидентів є: 1. Юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України. 2. Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників. Об'єктом оподаткування є: 1. Прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 ПКУ, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 ПКУ, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 ПКУ. 2. Дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України. Для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи: 1. Сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг. 2. Суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість. Розділ ІІІ ПКУ «Податок на прибуток підприємств» набирає чинності з першого квітня 2011 року. тобто пізніше, ніж його інші розділи. З першого квітня 2011 року ставка податку на прибуток – 23%. У першому кварталі 2011 року ще працюємо звично за законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», ставка податку – 25%. Консолідована сплата податку залишається. Тут нічого не змінюється. Підсумовуючи викладене, можемо зробити наступні висновки. Протягом усієї історії розвитку людства жодна держава не змогла існувати без податків. Не зможе і Україна, особливо без такого податку, як податок на прибуток підприємств. Але, на жаль, регулюючій функції цього податку як інструменту регулювання розвитку виробництва надається другорядне значення. Для нашої держави податок на прибуток підприємств – це насамперед важливе джерело наповнення бюджету. І справді, податок на прибуток впевнено тримає друге місце за сумами зборів після податку на додану вартість.
Література: 1. Панасик В.М. Податковий облік: навч.посіб. / Панасик В.М., Ковальчук Є.К. – Т : Карт-бланш, 2006 – 260 с. 2. Закон України Про оподаткування прибутку підприємств // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1995. – № 4. – Ст. 28. 3. Закон України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» станом на 01.07.2002 р. з змінами і доповненнями. 4. Податковий Кодекс України від 23 грудня 2010 року N 2856-VI.
Автор: Ілона Гонсьор, учениця 11-го класу Львівського ліцею менеджменту
Науковий керівник: Р.Р. Буяк, викладач Львівського ліцею менеджменту
ЄВРО 2012 У ЛЬВОВІ
Чемпіонат Европи з футболу 2012 року, офіційна назва котрого «UEFA EURO 2012™ Poland-Ukraine», стане 14-м чемпіонатом Европи з футболу, футбольним турніром для европейських країн. Турнір будуть приймати спільно Україна та Польща. Початок чемпіонату відбудеться 8 червня 2012 року, закінчиться 1 липня 2012 року. Це буде третій турнір в історії європейських національних футбольних першостей, господарями якого є дві країни. Матчі ЕВРО-2012 пройдуть на стадіонах Києва, Донецька, Харкова, Львова, Варшави, Гданська, Познаня и Вроцлава. Відкриття чемпіонату відбудеться у Варшаві, а фінал – у Києві. Львівська область є однією з чотирьох областей України, які готуються приймати гостей та учасників чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». Це покладає на Львів та Львівський регіон великі зобов’язання щодо створення умов для проведення початку української частини чемпіонату, що, насамперед, вимагає забезпечення сучасної розвиненої європейської інфраструктури сервісу. Найбільш вагомі інвестиційні проекти з розбудови транспортної інфраструктури, модернізації медичної сфери, спортивних закладів, а також ряд соціальних проектів уже введені до відповідної Державної цільової програми. В області реалізується Регіональна програма з підготовки та проведення у Львові «Євро-2012» [1]. Ця програма визначає увесь комплекс завдань та проектів, запланованих до реалізації в рамках підготовки області до фінальних змагань чемпіонату Європи з футболу. Основні інвестиційні проекти Регіональної програми: - реконструкція митних переходів - Мостиська-Медика, Рава-Руська-Гребенне, Краковець-Корчова; - реконструкція та будівництво транспортних коридорів і доріг – Краковець-Львів-Броди, Рава-Руська-Жовква-Львів, Мостиська-Львів; - реконструкція міжнародних і загальнодержавних транспортних вузлів - реконструкція міжнародного аеропорту «Львів», будівництво та реконструкція комунальних доріг і автовокзалів міста; - будівництво основного стадіону для проведення фінальних ігор чемпіонату, реконструкція трьох існуючих стадіонів у місті Львові; - будівництво та реконструкція готелів відповідно до вимог проведення чемпіонату; - підготовка об’єктів культурної спадщини, облаштування та відкриття нових туристичних маршрутів; - створення розважальної та відпочинкової інфраструктури – СПА-центрів, кінотеатрів, розважальних центрів і т.д.; - реорганізація системи місцевого транспортного сполучення, комунального транспорту, стоянок та іншої внутрішньої транспортної інфраструктури міста Львова. Коли стало відомо, що Львів одне з міст, яке прийматиме Євро-2012, футбольні функціонери, політики і всілякі експерти стали навперебій розповідати нам про мільярди, які ми, львів’яни і наше місто, заробимо на цьому заході. Наполегливо говорилося про потік зарубіжних інвестицій. Але закінчився 2007 рік, почався 2008-й, а ніяких особливих інвестицій під Євро-2012 місто так і не дочекалося. Натомість прийшла криза. Тим часом, УЄФА не на жарт занепокоїлась ситуацією з підготовкою до чемпіонату - обіцянок від львівських чиновників було багато, а готовність залишалась близькою до нуля. До кінця 2010 року Львів остаточно переконав УЄФА у своїй дієздатності, та змушений констатувати, що основні витрати лягли на міську скарбницю, яка й без того тріщить по швах [2]. Як свідчить аналіз сьогоднішньої готовності до футбольного чемпіонату, вона перейшла 60-ти відсотковий бар’єр. У черзі на фінансування стоять міські дороги та регіональні магістралі, історико-архітектурна частина міста, аеропорт тощо. Та львів’янам оптимізму не забрати, адже ми вже плануємо проведення зимових Олімпійських ігор 2022. А це обов’язково приведе до покращення інфраструктури українських гірськолижних курортів та гарантію ефективного використання споруд, котрі будувались у Львові та області до європейського змагання.
Література:
2. Євро-2012 таки буде у Львові! [Електронний ресурс] // Високий замок. – 2011. – №45 (4425).– Режим доступу до газети: www.wz.lviv.ua/articles/79211.
Автор: Божена Буяк, учениця НВК ім. В. Симоненка (м.Львів)
Науковий керівник: Я.М.Скоропад
ЯК ЗМІНИТЬСЯ ЛЬВІВ ДО ЄВРО 2012
Проведення футбольного чемпіонату для Львова є не лише іміджевим чи комерційним проектом. Це, насамперед, елемент нашої євроінтеграції. В обличчі Львова та інших міст, у котрих будуть проходити матчі, світ повинен побачити, що Україна здатна організувати європершість: злагоджено будуть працювати аеропорти, вокзали, митні переходи, організовано транспортний рух і дозвілля гостей, яких передбачається за попередніми підрахунками понад 1 млн., безпечно і комфортно буде на наших стадіонах тощо. До проведення Євро-2012 залишається менше 500 днів. Загальна готовність життєво необхідних для Євро об'єктів пройшла екватор - виросла до 60 %. Важливою віхою у підготовці інфраструктурних об’єктів до Євро 2012 у Львові є будівництво нового стадіону. Як повідомлялось на Інтернет стрінці stadion.lviv.ua [1], на сьогоднішній день готовність стадіону складає 50 %. Будівельні роботи, згідно з проектно-кошторисною документацією, повинні бути завершені до 1 вересня 2011 року, а відкриття спортивної арени готується на 15 жовтня. Цікава ситуація відбувається з назвою стадіону. Міський голова Андрій Садовий, передбачаючи можливі майбутні проблеми, котрі можуть виникнути з експлуатаційними витратами на утримання львівського стадіону після Євро, пропонує оголосити аукціон на назву стадіону. Аналізуючи досвід у цій сфері, можна пригадати історію з австрійським стадіоном, частину котрого довелось розбирати за відсутності грошей на утримання споруди, котра була призначена на одночасне прийняття 33 тис. глядачів. Світовій практиці відомі приклади, коли називали стадіон на честь футбольного клубу, який його збудував. Другий варіант – це коли оголошували аукціон на право назви стадіону. І це право можна продати на 3 роки, 5 чи 10 років. Однозначно, така пропозиція забезпечить не лише одержання доходу на покриття витрат майбутнього утримання споруди, а й забезпечить додаткові надходження у місцеву казну. На сьогоднішній день робоча назва стадіону «Арена-Львів» [2]. Вирішується питання злітно-посадкової смуги. Довжина смуги аеропорту «Львів» становить 2,5 тисячі метрів. Внаслідок реконструкції її протяжність стане більшою на Ще одне «болюче» питання – історична спадщина Львова. Як відомо, 95% всіх об’єктів, що охороняються ЮНЕСКО, знаходяться у Львові. А, згідно з інформацією www.city-adm.lviv.ua, Львів в 2009-2010 роках жодної копійки не отримав на ці роботи. Хоча сьогодні у Львові активно розробляються нові цікаві туристичні маршрути. Для забезпечення охорони здоров’я гостям і мешканцям міста та надання фахової медичної допомоги підготовка ведеться і у лікарнях. Наприклад, завершуються заплановані роботи в лікарні швидкої допомоги, у 8-ій лікарні, дитячій лікарні на вул. Панаса Орлика. Також здійснюється реконструкція гуртожитків, що включені в цільову програму. До речі, кожне українське місто, що приймає Євро 2012, має чітко подати ті об’єкти, які потребують підтримки з державного бюджету. Львівські вулиці та магістралі теж переживають відродження. Спочатку водії нервували через затори, що були спричинені масовими ремонтами доріг, а сьогодні відчувають насолоду й гордість за місто, дороги у якому нічим не відрізняються від доріг європейських. Та, на жаль, не всі. На сьогодні вулиця Шевченка, яка є дуже важливою для Євро 2012, Зелена, Пасічна, Липинського, закінчення Чорновола і ще багато чекають своєї черги. Адже ці вулиці максимально приймуть на себе транспортне навантаження європершості 2012. Також детального обговорення операційної діяльності вимагають аеропорт та схема дорожнього руху навколо нього, на привокзальній площі, на останньому кілометрі стадіонів, забезпечення міст рухомим складом та технічним обладнанням. І вже сьогодні на вулицях нашого міста ми бачимо новенькі автобуси та тролейбуси, які є комунальним транспортом – комфортні, зручні і можуть перевозити більшу кількість пасажирів. Вирішується питання облаштування фан-зони. Організація фан-зон – спільний проект між УЄФА та приймаючими містами, який має на меті підтримку участі у футбольному святі якомога більшої кількості вболівальників, мешканців міст та їх гостей. У вимогах УЄФА йдеться про те, що зони мають бути безпечними, відкритими у всі дні турніру, обладнані екранами для перегляду матчів, а також санітарно-технічними засобами. Такі умови передбачені у маркетингових рекомендаціях щодо проведення турніру, які днями були підписані у Києві між приймаючими містами «Євро-2012» та УЄФА. Про це повідомляє газета «Галицький спорт» від 7 грудня 2010 року. У Львові офіційну фан-зону облаштують на найбільшій площі міста на проспекті Свободи. Вона вміщатиме до 45 тисяч вболівальників. Наразі міська влада працює над концепцією цієї зони, визначає потребу в електроенергії, водопостачанні, спосіб організації безпеки тощо. Також у місті Лева планують підготувати ще три неофіційні фан-зони, а саме на площі перед університетом Франка, на площі Ринок та біля кінотеатру ім. О.Довженка. Тож, чемпіонат Європи з футболу приносить для Львова не тільки глобальні інфраструктурні об’єкти, але й підвищує стандарти життя в різних сферах. Важливо, щоб ці об’єкти ефективно використовувались після Євро-2012. Тому в рамках заявки Львова на проведення Олімпійських ігор у 2022 році, яку Уряд України має намір подавати, стадіон розглядається як основна арена Ігор. Література: 1. Стадіон у Львові до ЄВРО 2012 [Електронний ресурс] // Режим доступу: stadion.lviv.ua. 2. Львів-Арена [Електронний ресурс]. // Вікіпедія. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/%25D0%259B%25D1. 3. Дискусія довкола довжини злітно-посадкової смуги у львівському аеропорту [Електронний ресурс] // Щоденний Львів. - 2011.- 02 березня.– Режим доступу до газети: dailylviv.com/news/31602. 4. Львову потрібно 100 млн. грн. на відновлення історичної спадщини ЮНЕСКО [Електронний ресурс] // Головна – Офіційний портал. Львівська міська рада. Прес-центр. – Режим доступу: www.city-adm.lviv.ua/news/euro-2012/1. 5. У Львові офіційна фан-зона до ЄВРО 2012 вміщатиме 45 тис. вболівальників [Електронний ресурс] // Галицький спорт. – 2010. – 7 грудня. – Режим доступу: galsports.com/News.aspx%3Fid%3D3162 . |
